Малоритський район
| Малоритський район | ||||
|---|---|---|---|---|
| Маларыцкі раён | ||||
| ||||
| ||||
| Район на мапі області | ||||
| Основні дані | ||||
| Країна: |  Білорусь
| |||
| Область: |  Берестейська область
| |||
| Утворений: | 15 січня 1940 року | |||
| Населення: | 25 780 осіб (2009)[1] | |||
| Площа: | 1374[2] км² | |||
| Густота населення: | 18,76 осіб/км² | |||
| Населені пункти та ради | ||||
| Районний центр: | Малорита | |||
| Кількість сільських рад: | 9 | |||
| Кількість міст: | 1 | |||
| Кількість сіл: | 76 | |||
| Кількість хуторів: | 2 | |||
| ||||
| Мапа району | ||||
| Районна влада | ||||
| Вебсторінка: | www.malorita.brest-region.by | |||
| Мапа | ||||
| ||||
Малоритський район[3] (біл. Маларыцкі раён) — адміністративно-територіальна одиниця у складі Берестейської області Білорусі[3]. Адміністративний центр — місто Малорита[3]. Утворений 1940 року[3].
Повністю належить до української етнічної території та є частиною Берестейщини[3].
Територія району 1374 км² (14-е місце серед районів Білорусі), на сільгоспугіддя припадає — 597 км², на лісові масиви — 608 км². 99 % територій району знаходиться на висоті 150—170 м над рівнем моря, найвищий пункт 189 м (за 4 км на південь від Малорити). Поверхня — плоска рівнинна з окремими ділянками горбистих форм. Переважають заболочені дерново-карбонатні ґрунти, дерново-підзолисті ґрунти заболочені, торф'яно-болотисті.
Основні річки — Рита та Малорита, основні озера — Оріхівське, Олтуське та Мале, а також Луковське водосховище.
З корисних копалини зустрічаються залізні руди, цегляні глини і сапропелі, торф, силікатні і будівельні піски, відкрито велике родовище крейди.
| Берестейський район | Жабинківський район | Кобринський район |
| Берестейський район | 
|
 Україна
|
| Україна
|
Україна
|
Україна
|
Район був створений 15 січня 1940 року із центром у місті Малорита, у складі Берестейської області. 12 жовтня 1940 року був розділений на 11 сільських рад: Оріхівську, Велику Риту, Гвізницьку, Збуразьку, Луківську, Ляховецьку, Масевитську, Мокранську, Олтуську, Радезьку, Хотиславську. З початку червня 1941 по липень 1944 — район був окупований німецькими військами. На території району діяло кілька партизанських загонів.
Під час Другої світової війни та післявоєнної української збройної боротьби проти радянської окупаційної влади район належав до Берестейського надрайону («Круча») Берестейського окружного проводу ОУН[4].
16 липня 1954 року були ліквідовані Збуразька, Ляховецька, Масевитська та Радезька сільські ради. 8 серпня 1959 року до району було приєднано Осовську та Чорнянську сільські ради Дивинського району. 25 грудня 1962 року Малоритський район був ліквідований; м. Малорита, сільради Оріхівська, Велика Рита, Гвізницька, Луківська, Мокранська, Олтуська, Хотиславська увійшли до складу Берестейського району. Осовська та Чорнянська сільради передані Кобринському району. 6 січня 1965 року район був відновлений і всі сільські ради, крім Осовської, були повернуті до складу району. 23 грудня 1970 року Малорита була перетворена у місто районного підпорядкування.
При адміністративно-територіальній реорганізації деяких районів Берестейської області 17 вересня 2013 була ліквідована раніше утворена, Малоритська сільська рада, частина її території із селами Гороховище, Збураж та Карпін передано до складу Олтуської сільської ради, інша частина його території із селами Замшани та Толочне передано до складу Хотиславської сільської ради.[5]
До складу району входять 79 населених пунктів, із них: 1 місто Малорита, та 78 сільських населених пункти (76 сіл та 2 хутори). Адміністративно район розділений на 8 сільських рад:
До 17 вересня 2013 року також існувала Малоритська сільська рада.
За переписом населення Білорусі 2009 року чисельність населення району становила 25 780 осіб[6].
Національний склад населення району за переписом 2009 року[7]:
| все населення |
білоруси | українці | росіяни | ||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| осіб | відсоток | осіб | відсоток | осіб | відсоток | ||
| м. Малорита | 11751 | 10285 | 87,5 % | 730 | 6,2 % | 653 | 5,6 % |
| Великоритська сільська рада | 1813 | 1568 | 86,5 % | 148 | 8,2 % | 71 | 3,9 % |
| Гвізницька сільська рада | 762 | 720 | 94,5 % | 18 | 2,4 % | 18 | 2,4 % |
| Луківська сільська рада | 1144 | 1053 | 92,0 % | 58 | 5,1 % | 30 | 2,6 % |
| Малоритська сільська рада[8] | 1123 | 1031 | 91,8 % | 52 | 4,6 % | 33 | 2,9 % |
| Мокранська сільська рада | 1880 | 1696 | 90,2 % | 136 | 7,2 % | 32 | 1,7 % |
| Олтуська сільська рада | 2648 | 2413 | 91,1 % | 165 | 6,2 % | 46 | 1,7 % |
| Оріхівська сільська рада | 1067 | 984 | 92,2 % | 67 | 6,3 % | 13 | 1,2 % |
| Хотиславська сільська рада | 2196 | 1773 | 80,7 % | 374 | 17,0 % | 41 | 1,9 % |
| Чорнянська сільська рада | 1396 | 1252 | 89,7 % | 102 | 7,3 % | 29 | 2,1 % |
| Малоритський район | 25780 | 22775 | 88,3 % | 1850 | 7,2 % | 966 | 3,7 % |
Рідна мова населення за переписом 2009 року:
| все населення |
білоруська | російська | українська | ||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| осіб | відсоток | осіб | відсоток | осіб | відсоток | ||
| м. Малорита | 11 751 | 5 014 | 42,7 % | 6 286 | 53,5 % | 362 | 3,1 % |
| Великоритська сільська рада | 1 813 | 747 | 41,2 % | 980 | 54,1 % | 79 | 4,4 % |
| Гвізницька сільська рада | 762 | 715 | 93,8 % | 22 | 2,9 % | 17 | 2,2 % |
| Луківська сільська рада | 1 144 | 965 | 84,4 % | 92 | 8,0 % | 53 | 4,6 % |
| Малоритська сільська рада[8] | 1 123 | 805 | 71,7 % | 280 | 24,9 % | 25 | 2,2 % |
| Мокранська сільська рада | 1 880 | 876 | 46,6 % | 853 | 45,4 % | 107 | 5,7 % |
| Олтуська сільська рада | 2 648 | 2 372 | 89,6 % | 118 | 4,5 % | 126 | 4,8 % |
| Оріхівська сільська рада | 1 067 | 769 | 72,1 % | 261 | 24,5 % | 35 | 3,3 % |
| Хотиславська сільська рада | 2 196 | 1 130 | 51,5 % | 835 | 38,0 % | 223 | 10,2 % |
| Чорнянська сільська рада | 1 396 | 1 197 | 85,7 % | 93 | 6,7 % | 75 | 5,4 % |
| Малоритський район | 25 780 | 14 590 | 56,6 % | 9 820 | 38,1 % | 1 102 | 4,3 % |
- ↑ Результати перепису 2009 року (англ.), (рос.)
- ↑ «Державний земельний кадастр Республіки Білорусь» [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (станом на 1 січня 2011 року)
- ↑ а б в г д Леонюк В. Малоритський район // Словник Берестейщини. — Львів : Видавнича фірма «Афіша», 1996. — Т. 1. — С. 192. — ISBN 966-95063-0-1.
- ↑ Володимир Сергійчук (17/2008). Розвиток українського визвольного руху на Берестейщині в роки Другої світової війни як вияв національного відродження. Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність (укр.): 385. Архів оригіналу за 13 січня 2020.
- ↑ Решение Брестского областного совета депутатов № 305 от 17 сентября 2013 г. «Об изменениях в административно-территориальном устройстве Берёзовского, Ивацевичского, Малоритского, Пинского районов Брестской области» [Архівовано 16 жовтня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Belarus. pop-stat.mashke.org. Архів оригіналу за 2 жовтня 2019. Процитовано 2 березня 2020. (англ.)
- ↑ Ethnic composition of Belarus 2009. pop-stat.mashke.org. Архів оригіналу за 14 січня 2016. Процитовано 2 березня 2020. (англ.)
- ↑ а б Малоритська сільська рада існувала до 17 вересня 2013 року.
- Леонюк В. Словник Берестейщини. — Львів : Видавнича фірма «Афіша», 1996. — Т. 1. — 360 с. — ISBN 966-95063-0-1.
- Офіційний сайт Малоритського районного виконавчого комітету [Архівовано 2 травня 2009 у Wayback Machine.]
- Малоритський район [Архівовано 21 квітня 2009 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття з географії Білорусі. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |
| Райони: | |
|---|---|
| Міста: | |
| Селища міського типу: | |